Вже давно тут не з'являлось ані саморобок, ані сумбурних дописів про ніпрощо. На це є кілька причин: вся моя лабораторія переїхала в Україну, а я ні. Друга причина це те що мені деякий час взагалі не було бажання щось писати, бо я був писав тезис. Тож тепер я доктор Ходневич.
Я був думав написати цілу низку статей, що б описували у популярному форматі мою наукову роботу останніх трьох років, але однієї статті я думаю вистачить.
Я був займався проблемою когерентного розсіяння світла в космічній обзерваторії LISA. LISA (Large Interferometer Space Antenna) має бути першою обзерваторією по детектуванню гравітаційних хвиль у космосі. По-суті це буде три супутники, що за допомогою явища інтерференції світла будуть вимірювати відстань між один одним. Принцип вимірювання як у лазерної рулетки, але більш точний. При підвищенні точності вимірювання однією з проблем постає розсіяне світло. Проблема розсіяного світла у тій чи іншій мірі притаманна всякому оптичному приладу, проте у LISA це світло є лазерним, а тому розсіяння матиме спекл структуру, що ускладнює роботу з ним.
Як на мене, то краще було б в Україну повернутись ніж цим займатись 3 роки... 🙁 Окрім депресії за ці 3 роки я ще й отримав певне розуміння цієї проблеми: по-суті це загальний випадок розсіяння. При усередненні по довжині хвилі чи куту спостереження, це розсіяння можна описати за допомогою BRDF. Але це граничний випадок, де певні властивості зникають і для LISA він не підходить. Тому я створив загальну модель когерентного розсіяння і зробив 2 інструменти (на різні довжини хвилі) для вимірювання когерентного зворотнього розсіяння. Окрім того я наробив кучу інших справ, але як згадую це все, то знов впадаю в депресію. Для зацікавлених, ось мій тезис.